Ідея соціального експерименту столичної школи №168 – здорові діти і діти з фізичними вадами мають навчатися разом.
Багато хто вважає світ жорстоким. Мовляв, сильні позбуваються слабших, хто народився у бідній сім’ї – приречений на бідність, а той, хто народився із фізичними вадами, – мінімум на самотність. Та виявляється, що в кожному конкретному випадку ці сумні життєві реалії спричинені не стільки економічним становищем держави, скільки тим, як нас виховували у дитинстві. Керівники експерименту у загальноосвітній школі №168 Оболонського району міста Києва навпаки переконані, що слабкі здатні досягти рівня сильного, а сильні – допомагати слабшим.
Суспільна філософія для дітей з вадами
Проект “Інтегроване навчання дітей з обмеженими фізичними можливостями” стартував у школі з вересня 2006 року. Його мета – створення умов для навчання та постійної реабілітації дітей з вадами фізичного розвитку, а також формування щодо них нової суспільної філософії. Рушійна ідея проста – здорові діти і діти з фізичними вадами мають навчатися разом.
На сьогодні у школі функціонує 8 таких класів, у яких навчаються 85 учнів. 53 дитини – здорові, а 32 – із дитячим церебральним паралічем. 17 з них пересуваються на візках і потребують постійного догляду, 10 – потребують посиленої допомоги від персоналу. Здавалось би, про яку спільну освіту може йти мова? Проте навчально-виховний процес у школі реалізується на гідному рівні.
Як розповіла нам заступник директора школи Лариса Шевчук, діти навчаються не лише за загальноосвітніми програмами, а й за навчальними планами для учнів із вадами опорно-рухового апарату. Кожен учень із вадами навчається за комплексною індивідуальною корекційно-розвитковою програмою із груповими та індивідуальними зайняттями. До персоналу школи залучені додаткові фахівці, зокрема логопед, невролог, реабілітолог та нянька. В процесі навчання учні з фізичними вадами пристосовуються до мережі Інтернет. Вони освоюють комп’ютерну грамоту, спілкуються із друзями у ICQ і ЖЖ та здобувають знання за допомогою освітньої мережі iEARN, завдяки якій мають можливість співпрацювати з дітьми понад 100 країн світу.
Ось деякі історії успіху цього навчально-оздоровчого процесу:
- Ігор (діагноз – спастична диплегія) за рік навчання почав писати на рівні з однолітками (до цього не міг втримати ручку в руці), завдяки тренуванням у обладнаній тренажерній залі почав робити перші самостійні кроки, швидко рахує.
- Павло (діагноз – спастична диплегія) на уроках читання висловлює думки як справжній філософ, хоче вчитися на “відмінно” і засмучується, коли отримує менше 11 балів.
- Дмитро (діагноз – правосторонній геміпарез) не міг раніше нічого тримати правою рукою, а тепер виконує цією рукою вправи з гантелями. Мріє стати тренером.
- Ілля (діагноз – спастичний тетрапарез) за півроку вже намагається поміщати букви у рядки зошита.
- Ілона (діагноз – спастична диплегія) навчається вже півроку, і кожен день прокидається о 5:00, аби разом з мамою подолати 51 кілометр шляху до школи. Вона, як і інші діти з фізичними вадами, не любить канікул і хоче вчитись.
Як бачимо, для нужденних дітей освітній експеримент київської школи №168 є дійсно ефективною альтернативою навчанню вдома, а також і школам-інтернатам, які нерідко являють собою швидше місця заслання, аніж оздоровлення. Проте не усе райдужно і у школі №168.
Розшукується доросла допомога
Заступник директора школи Лариса Шевчук розповіла нам, що проект фінансується Оболонською райдержадміністрацією, але згідно до бюджету, який приймався два роки тому. Ціни у місті з того часу зросли добряче, тому і маємо наступну картину – за рахунок коштів, що виділяють на експеримент, навчаються, оздоровлюються та харчуються лише учні п’яти експериментальних класів. За дітей інших трьох платять винятково родичі. Грошей банально не вистачає часто навіть на бензин шкільного автобуса з підйомником для інвалідних візків. Якщо ж враховувати ще й скарги батьків на те, що державні дотації на дітей-інвалідів – далеко не на відповідному рівні, то фінансової допомоги лишається чекати лише з джерел альтернативних. “Батьки зараз гостро не в змозі купувати медикаменти для оздоровлення дітвори,” – пояснює доцільність допомоги Лариса.
Тож небайдужі дорослі із їхніми можливостями є кандидатами для допомоги дітям. Цікаво, що саме небайдужих дорослих і має на меті виховати соціальний експеримент школи №168. Вчителі школи стверджують, що здорові діти закладу вчаться, перш за все, толерантності і людяності по відношенню до слабших. А вже усі разом учні, попри несхожість, осягають науку взаєморозуміння і допомоги один одному. Хіба це вже не бруньки здорового суспільства?
